Топ-5 найбільш зворушливих історій зі Сходу

Всеукраїнська ініціатива «Не залишай нас в АТО» у ці дні святкує річницю своєї роботи. Тож ми би хотіли разом із вами пригадати кілька зворушливих історій зі Сходу, які мали добре завершення завдяки небайдужим людям та ініціативі «Не залишай нас в АТО».

Однією із перших резонансних історій проекту стала історія Вікторії Моревої, власниці міні-притулку для котів у Макіївці. Жінка поділилася власними враженнями та переживаннями за час війни. Це розчулило тисячі українців, тож люди перераховували пожертви для того, аби вихованці Вікторії залишались ситими і здоровими. За словами самої жінки, така допомога і популярність її чотирилапих зробила величезну справу. «Нам щодня надходять пожертви, тепер у нас буде свій запас і корму, і коштів. Дякую вам за все це!» – говорила Вікторія. Давайте пригадаємо бодай частинку цього інтерв’ю, де жінка розповідає, як люди кидають тварин на війні:1

«Дзвонять кожен день, просять, щоб ми забрали тварин. Просять залишити хоч на час, мовляв, візьміть, ми їдемо. Саме таких вихованців у нас дуже багато зараз. Ми, звичайно, забираємо тварин по мірі сил, але притулок наш розрісся вдвічі. Дуже багато залишають породистих, кого тільки не побачиш, людям зараз все одно… У нас був кіт Фелікс, британської породи, ми підібрали його в кінці вересня, він був худющий, якраз після найсильніших обстрілів, які були саме в нашому районі. Я взагалі не думала, що я його виходжу. Він ховався, мабуть, від обстрілів, а коли поруч кухар годувала кошенят, він, певно, почув звук тарілок, вийшов зі свого укриття і не міг дійти навіть кількох кроків – просто впав. Коли ми його принесли додому, він плакав, у нього з оченят текли сльози… Якби мені хтось розповів, я б не повірила, але тварини плачуть. І коли собак кидають, особливо мисливських, коли їх залишають, вони не виживають, вони три дні відмовляються від їжі і від води, а на четвертий собака вмирає. Просто від туги…»

 

Порятунок під обстрілами

Нещодавно команда ініціативи познайомила читачів із ще однією відчайдушною волонтеркою з Донецька – Людмилою. Людмила самотужки опікується десятками тварин у власному притулку «Лада» і розповіла нам свою історію:

«Мої тварини потрапляють до мене по-різному. Когось я підібрала, я зазвичай їх підбираю, коли вони слабкі або коли їх ображають. Тепер, коли все почалося з військовими діями, то мене просили і залишали мені і кішок, і собак, просто щоб на вулиці їх не залишати, – розповідає Людмила. –  На вулицю їх викинути шкода, адже їх тут і труять, і відстрілюють… Колись я намагалася прилаштовувати тварин, але зараз, по-перше, мало беруть, а по-друге, я кілька разів прилаштувала тварин, а потім доводилося їх забирати назад . З тим, як до них там ставилися, а їх ображали або не годували, я вирішила їх просто забрати… Мені багато говорили – їдь. А куди я поїду, як я тварин кину? – питає Людмила. – Мені кажуть, мовляв випусти на вулицю. Але це значить «випусти на смерть», я ніколи їх не кину, ніколи їх на вулицю не випущу!»

 

Віддана дружба

«Підірвала» інтернет історія про Олександра Булатова, переселенця з Макіївки, який не зрадив свою тварину і вивіз її із окупованого міста. Команда ініціативи розповіла про героїчний вчинок цього хлопця, а також про проблеми, із якими стикнувся він у столиці. Ця історія моментально розійшлась по всьому інформаційному простору України, а Олександр став зіркою. Тепер він зібрав необхідні кошти та влаштувався на роботу в Києві, а нещодавно навіть публікував фото із коханою, тож ця історія має щасливе завершення.3

«Волонтери довго вмовляли Олександра переїхати з Макіївки, яка опинилася в епіцентрі конфлікту, втім хлопець, який втратив усе, в жодному разі не хотів їхати зі свого міста. І зовсім не тому, що боявся цього нового і незвіданого життя! Він не хотів їхати без неї… без своєї Мальточки. Врешті, наважившись на інше життя, Олександр залишив рідні місця. Але не покинув рідної душі, яка й тепер чотирма лапами крокувала поруч. Він не залишив її на вулиці, як робили інші, не віддав у переповнений притулок, і не «зіпхнув» на волонтерів. Бо він просто не міг».

 

Чотирилапі бійці

Протягом нашої ініціативи ми допомагали не лише тваринам, залишеним у зоні АТО, а ще й тим, хто служить поряд із бійцями. Історія службових собак Басти і Корси з батальйону «Чернігів» не залишає байдужим нікого. Давайте пригадаємо її:4

«У січні із бійцями «Чернігова» відбувся прикрий випадок – місцевий дід приніс хлопцям на блок-пост банку меду, в якому виявилась вибухівка. Через таку підлість загинув один боєць та ще троє отримали поранення. Волонтери батальйону розповідають, що коли бійці знайшли цього літнього чоловіка,  Корса кидалась на нього і ледь не розірвала прямо на місці. Так, напевно, сильно їй хотілось відплатити за бойових товаришів. Крім величезної відданості, тварина проявила ще й неабияку уважність – знайшла зброю у покинутому будинку та допомагала бійцям усіма силами. Зараз Корса вдома, на ротації. В зоні АТО її замінює Баста. А, між тим, волонтери розповідають, що після служби в АТО собака повернулась із сивою бородою і дуже неспокійно спить. «Хоч би відівчили боятись пилососа», – жартують волонтери».

 

Нова родина і нова любов

На щастя, траплялися за цей рік і історії із дуже, дуже щасливим «хвостом», коли тварини, що пройшли страх війни, знайшли нарешті нові родини та сімейне тепло. Саме так сталося із стаффордом Майком (якого в новій родині звуть Джеррі). Одеситка Оксана, щойно побачивши телесюжет про пса із зони АТО, покинула справи і поїхала у Бердянськ – за своїм новим чотирилапим другом. Тепер уже кілька місяців пес щасливо живе у новій родині та прогулюється мальовничими вуличками Одеси. Історія про те, як можна подарувати щастя і отримати вірного друга:5

«Історія Тетяни і пса Майка подібна на казку. Лише раз побачивши пса на екрані (про притулок вийшов телесюжет), Тетяна відразу вирішила – Майка неодмінно треба забрати до себе. І хоч їх розділяло понад 500 км, відстань і труднощі не завадили жінці втілити в життя свій план. «Щойно побачивши Майка на екрані, я відразу зрозуміла, що хочу його забрати. Відразу же подзвонила у цей притулок, – розповідає Тетяна. – А потім ми довго шукали варіанти перевезення собаки, адже вони в Бердянську, я – в Одесі». «Ви не повірите, вони як побачились – то й не відходили один від одного, – розповідає про першу зустріч Тетяни і Майка волонтер притулку Наталя. – Ми тягнемо Тетяну на обід, хоч щось перехопити з дороги, а вона каже, що не піде від Майка ні на крок. Ми зрозуміли відразу – це велика любов! Бо й Майк теж не міг від неї відірватись – весь час поряд».

Ви можете залишити коментар
Всі коментарі проходять обов'язкову модерацію!


Оставить комментарий