«Цуценят знайшли у сміттєвому баку. Ми відгодовували їх з соски»

Засновниця найбільшого в Україні притулку розповідає, наскільки змінюється тварина у новій сім’ї, чому Україні потрібна масова стерилізація котів і про пекінеса, знайденого в кукурудзяному полі.


160100_original

Киянка Олександра Мезінова має мрію — аби кожна тварина в Україні мала свій дім. Над її втіленням жінка працює вже 18 років. Ще у 1999-му вона заснувала притулок «Сіріус». Тепер її робота — рятувати життя.

За цей час «Сіріус» став найбільшим в Україні притулком для тварин. Тут, у селі Федорівка у Вишгородському районі, за 50 км від Києва, допомогу надають усім без винятку, хто її потребує. Це коти, собаки, кролики, кози і лисички. Зараз їх тут більш як дві з половиною тисячі. 

Притулок не дарма назвали на честь найяскравішої зірки на небосхилі. Такою зіркою Олександра стала вже для п’яти тисяч тварин. Саме стількох вдалося прилаштувати у добрі руки за час існування притулку. А «добрі руки» шукають ретельно і перевіряють особисто. Жоден кіт і ні один собака не опиниться в сім’ї, де на неї не чекають.

«Ми рятуємо домашніх, безпритульних, і диких тварин. Усіх стерилізуємо, лікуємо, приводимо до ладу їхній зовнішній вигляд і активно займаємося піаром, аби їх прилаштувати. Але ми уважно контролюємо процес адопції. У нас непросто взяти тварину. Ми знайомимося з потенційними власниками. Я проводжу з ними співбесіди. Завжди стежимо за її подальшою долею у житті нових господарів», — розповідає Олександра Мезінова.    

Велика команда притулку — це дві групи людей. Перша — штатні працівники, які безпосередньо доглядають за тваринами: годують, поять, прибирають, займаються вигулом, стежать за порядком на території. А також лікар, який спеціально приїжджає двічі на тиждень з приватної клініки. З ним співрацюють понад 8 років.

«Стерилізує, проводить операції, огляди, аналізи. Буквально за копійки. Знаючи мене і те, чим я займаюсь, він робить великі знижки для нашого притулку. До нас на лікування волонтери часто привозять тварин. Бо це дешево і якісно. А мешканці багатьох сіл Київщини привозять до нас своїх собак і котів на стерилізацію. У нас це коштуж до 200 грн. Безкоштовна перетримка і щеплення від сказу.  За бажанням робимо ще й омплексні щеплення», — розказує засновниця притулку.   

Олександра докладає максимум зусиль до того, аби було якомога більше стерилізованих тварин і активно це популяризує:  «У Вишгородському районі люди вже знають, навіщо це потрібно, а раніше сприймали в штики, мали якісь забобони. Тепер зовсім інакше сприймають стерилізацію».

Друга група — це волонтери, які добровільно приїжджають у різні дні, переважно у суботу і неділю. Займаються вигулом, прибирають, розносять воду, обробляють вольєри і тварин від паразитів, привозять якісь речі і ліки. Фотографують тварин і розміщують знімки у соцмережах для прилаштування тварин. Організовують великі поїздки сюди. Намагаються знаходити спонсорів для притулку.

Своїх вихованців «Сіріус» прилаштовує і в Україні, і за кордоном. Нових господарів волонтери шукають у соцмережах.  З ними переписуються і спілкуються телефоном. Якщо все підходить і охочим взяти тварину, і притулку, то «Сіріус» оформлює необхідні документи і готує собаку чи кота до відправлення в нову країну. Або нові власники приїжджають по них самі.

«Сіріус» пропагує відповідальне ставлення і культуру гуманного поводження з тваринами. Тут проводять дитячі екскурсії. Влітку дітлахи приїжджають мало не щодня. Це школярі з Києва, переселенці зі сходу. Також притулок навідують працівники іноземних компаній, чиї офіси є в Києві. Олександра особисто проводить екскурсії і розповідає відвідувачам про ситуацію з безпритульними і домашніми тваринами в Україні: яке є законодавство, як воно працює і порушується, чого бракує. 

Щороку Олександра Мезінова входить до складу журі всеукраїнської виставки безпородних собак Кубок Барбоса:

«Їх дуже складно судити. І тварини, і їхні господарі чудові! На Кубок Барбоса приїхало дуже багато колишніх вихованців «Сіріуса». І мені приємно, що багатьох з них — не впізнати. Люди не просто їх пожаліли і взяли з притулку. По собаках видно, що їх дуже люблять, ними займаються. Це члени сім’ї, якими дорожать і яких обожнюють. Це надзвичайно зворушливе видовище. Цьогоріч дві собачки з «Сіріуса» посіли призові місця»

Утім сповненому любові життю в новій родині часто передують тяжкі випробування для тварин. До притулку вони потрапляють різними шляхами. Одних ще цуценятами і кошенятами, яким не вижити без мами, небайдужі підбирають на вулицях і телефонують в «Сіріус». Інших знаходить і передає поліція — це загублені чи викинуті домашні тварини. Третіх привозять волонтери, рятуючи від масових отруєнь. Четверті колись належали людям, які виїжджають і або дійсно не можуть, або просто не хочуть брати тварину з собою. Такі господарі часто готові приспати тварину або викинути на вулицю. Тому їм рятують життя в «Сіріусі». Ще один розповсюджений варіант — коли власник помирає. Якщо це люди похилого віку, то вони часто самотні або ж родичам бабусина квартира у спадок потрібна, а собачка чи котик — вже ні. І таких тварин просто виставляють за двері. Рідко коли віддячуючи притулку за те, що погоджується їх забрати. І остання категорія — збиті на дорозі тварини. Їх ще називають підмашинниками. Тварин або одразу привозять сюди або вони потрапляють до притулку з клініки. Таких дуже багато. Вони мають інвалідність і потребують спеціального догляду. Часто лишаються без лапок, а деякі сліпнуть від ударів машин.

В «Сіріусі» опинялися і тварини з зони АТО. Коли почалася війна, притулок вивозив їх зі сходу. Часто приїжджали собаки з травмами після обстрілів і осліплені спалахами.

Саме тут тварини отримують увагу, догляд і піклування. І найголовніше — можливість знайти новий дім з відповідальними власниками.

«Те, що було у 1999 році, коли наша організація щойно з’явилася, і те, що є зараз у 2017-му — це небо і земля, — каже Мезінова. — Тепер люди стали брати  тварин з притулків, з вулиць. Кардинально змінилося ставлення до них. Суспільство все більше розуміє, що це такі самі тварини, як і породисті. Якщо раніше безпородних собак і котів з притулку брали переважно люди без доходу і похилого віку, то зараз приїздить молодь, креативний клас, забезпечені сім’ї. Нещодавно був народний депутат. Має забирати двох тварин. Раніше це годі було й уявити. А ще люди намагаються допомагати. Це теж приємно. А колись в нас ніхто не вірив. Вважали, що це відмивання грошей як у першому-ліпшому благодійному фонді на початку 2000-х».

Останнім часом частіше забирають котів. Хоча з року в рік все змінюється. Ще років пять тому брали великих собак — алабаїв, кавказців, ротвейлерів. А тепер — середніх або маленьких.     

У Києві суттєво скоротилася кількість собак, натомість стало дуже багато котів — звільнилася територія. Тому їх так багато, пояснює Олександра: «Київ котами ще не замався, на жаль. Всі зусилля скеровували на собак. Подекуди котів стерилізували волонтери, але точково, не масово. А цим треба займатися. Їх безмежна кількість. Ми безкінечно отримуємо пропозиції їх забрати. Дуже багато котенят, і людям незрозуміло, куди їх подіти. До цього досі безвідповідально ставляться. Деякі просто вивозять на дачі, базари і в села, чомусь вважаючи, що усі накинуться на малят і одразу їх розберуть».

Кожна тварина в «Сіріусі» має дах на головою, їжу і воду. А ще — власну історію. Жоден не потрапив сюди просто так.

Не просто так сталося і з шістьма щенятами з Вишгорода. Місяців чотири чи п’ять тому звичайна сім’я забирала звичайну дитину зі звичайної школи. І раптом почули щось незвичайне. Тоненьке скавчання. Звук долинав зі сміттєвого баку. І двоє заможних людей не сіли у свій гарний сучасний автомобіль і не поїхали геть, а поліз в смітник. І рилися, поки навколо дивувалися перехожі і нарешті знайшли, звідки чули плач. Вони витягнули пакет. У пакеті був ще один пакет, в якому був пакет. У цій поліетиленовій матрьошці помирали шестеро новонароджених щенят. Додому їхні спасителі взяти собак не могли — вже мають тварин. Тому привезли малят в «Сіріус».

«Ми їх вигодовували з соски, бо цуценятам було лише два дні. Уявляєте, як жорстоко з ними вчинили! Що вже казати про собаку, яка їх народила. Це точно домашня тварина. У неї відібрали малюків на другий день. Це погано і для фізичного здоров’я собаки, і для її психіки. І для щенят це часто просто смертельно. Такі не завжди виживають. А ці вижили. Усі шестеро. І ми їх благополучно прилаштували. Чудові малюки виросли. Гарні, товстенькі і дуже добрі», — каже Олександра. 

І схожих випадків чимало. А на початку серпня один чоловік їхав по трасі. І в кукурудзяному полі знайшов пекінеса. Той був у страшних ковтунах, весь обвішаний кліщами, брудний, страшенно вихудалий. Собака ледь ходив. Виснажений. Потерпав від зневоднення. Чоловікові тварина не була потрібна, хоча він забрав її з собою і ходив по вулицях Києва, пропонуючи собаку перехожим. Малечі пощастило — вона потрапила до рук Олександри Мезінової: «Так у мене з’явилася Соня. Ми її повністю обстригли, бо це було що завгодно, але не шерсть. Сонечка перехворіла піроплазмозом — кліщі були інфіковані. Ми її буквально дістали з того світу. Вона вже була вся жовта. Поки рятували собаку від піроплазмозу, у неї почали відмовляти нирки. Ми довго за неї боролися. І тільки після переливання крові від мого алабая, Соня почала оживати. Зараз ми ще худенькі, але вже здорові і все свідчить про покращення. Я думала, приведу її до ладу і до когось прилаштую. А потім з’ясувалося, що вона хвора. Я з нею возилася безліч часу, і вдень і вночі. Плакала над бідолашкою. Думала, буду ховати. А Сонечка вижила, і для мене вона надто дорога, щоб її віддавати».

Нещодавно в Олександри помер її собака. Сніжку було лише 10 років. Жінка підібрала його на вулиці біля сміттєвого баку чотиримісячним щеням. Маленьке, біленьке створіння. Дуже симпатичний. Безпородний. Забрала. Відвезла в притулок. І кілька днів не могла знайти собі місця. Чоловік Олександри не хотів брати собаку, а вона сходила з розуму. Близько трьох днів вона не була в «Сіріусі». А коли приїхала, працівники розповіли, що Сніжок собі вже третій день місця не знаходить. Мучився. Чекав. Сумував. Врешті чоловік Мезінової не витримаві сказав: «Їдемо по Сніжка». І скільки було радості! Песик прожив з ними 10 років. Якби не інфаркт, тішив би свою і сім’ю і далі: «Це був мій хвіст, — каже Олександра. — Моя душа. Такого собаки за все своє життя я не мала. Сніжок мене любив, розумів і втішав. Він був веселим і життєрадісним. А потім його не стало».

За Сніжком сумували усі. Особливо — алабай Алтин. Вона теж з притулку. Її привезли, коли в попереднього господаря була остання стадія раку. Він вже не міг нею займатися. Зараз Алтин 9 років. Собака страшенно страждала за Сніжком, бо дуже прив’язалася до свого друга. Вони разом і бавились, і спали. Вона його дуже любила: «Я розуміла, що Алтин потрібен друг, бо собака просто згасала. Я вже прикидала, що приїду в притулок, пройду по усіх вольєрах і виберу когось до себе додому. Але ми не встигли. Рано-вранці вийшли на вулицю з Алтин гуляти і зустріли безпритульного безпородного хлопачку. Вони гарно бавились, а коли ми з Алтин дійшли до під’їзду, він стояв з таким очима, що неможливо було витримати. Увесь вираз його морди промовляв: “Я розумію, ви господарі, це власницька собака. Ви підете додому, будете їсти. А я прямую далі…”. Такий дивовижний пес. Я не витримала і забрала його додому». Його назвали Джемом. І це розбишака. Сніжок був інтелігентним і делікатним, з тонкою душевною організацією. А цього Олександра з любов’ю називає звичайним вуличним хуліганом. Але Джем теж дуже веселий. Зі стійкою хорошою психікою. З команд Джем вміє тільки давати лапи. В машині носиться по усьому салону. На повідку з ним гуляти — таке собі задоволення, бо він постійно рветься в бій. З ним Олександрі ще доведеться займатися і виховувати песика. Але це доброзичливий симпатяга. І вони чудово бавляться з Алтин. А Соня доповнила їхню компанію. І одразу показала, хто з них хазяйка. Вона і схожа на маленького лева і поводиться, як маленький лев: «Сонечка усім дала зрозумти, що до її миски підходити не можна. Її іграшки теж брати заборонено. І з нею можна бавитися, лише коли вона хоче. Соня виховує і Алтин, і Джема. І вони вже звикли. Отака в нас цікава компанія».

Олександра Мезінова повністю присвячує себе не лише Соні, Алтин і Джему, а й усім тваринам з притулку. «Сіріус» існує виключно завдяки пожертвуванням. Собаки їдять каші, звичайний корм. Юніори і малюки —кращий. Для деяких купують дорожчий, гіпоалергенний. В притулку є боксер і стафф. Вони білі і схильні до алергії. І німецька вівчарка з такою самою особливістю.

А коти їдять виключно корм преміум-класу. Чому така дискримінація? Котів менше, близько 300. А собак більш як 2200.

Коти дуже часто попадають в притулок хворими. Є тварини з хронічними хворобами. Пробували тримати котів на дешевших кормах — однак це в результаті обходиться дорожче через лікування. Та й виглядають вони інакше.

На місяць «Сіріусу» треба близько 300 грн на одного кота і 350 грн — на одного собаку. Кормотех регулярно допомагає притулку кормами. І зі свого боку долучитися може кожен з вас. Як саме: 

 

  1. Взяти з притулку собаку або кота
  2. Зробити пожертву для утримання тварин. Реквізити тут 
  3. Приїхати і допомогти доглядати за вихованцями «Сіріусу»

 

P. S. На титульному фото собака Фрося, вихованка «Сіріусу». Вона щаслива. Її люблять. Фрося знайшла сім’ю.

Ви можете залишити коментар
Всі коментарі проходять обов'язкову модерацію!


Оставить комментарий