«Складно знайти господаря, який бачить в тварині не іграшку, а друга»

З назви київського міні-притулку «Кицин дім» давно можна забрати приставку міні. Зараз тут знаходять прихисток щонайменше 170 тварин. Серед них 8 собак. Решта  дорослі коти, старі, хворі та кошенята. Утримувати більше вихованців не дозволяють кошти.      

27067178_1700779559942348_8103959520949425781_n

В Україні ще дуже багато чотирилапих потребують допомоги. Їх збивають на дорогах, жорстоко калічать, викидають на вулицю. Таким киянка Наталія Вознюк дарує нове життя. Вона перетворила власну оселю на притулок, щоб рятувати тих, хто через людську безвідповідальність опинився в біді.

Керівниця міні-притулку «Кицин дім» займається допомогою тваринам вже 15 років.

А починалося все з двох безпритульних котів, яких Наталі просто стало шкода. Згодом вона стала активніше допомагати тваринам на вулицях. Одного разу прихистила 11 кошенят. Когось прилаштувала. Когось довелося залишити у себе. Потім налагодила контакти з іншими волонтерами. Почала займатися стерилізацією безпритульних собак за підтримки міжнародного фонду «4 лапи».

Коли котів у її квартирі було вже близько 30, Наталя познайомилася з жінкою з села Лютіж на Київщині. Та опікувалася більш як 50 котами. Вони почали прилаштовувати тварин разом: Наталя утримувала вдома кошенят, а до будинку в Лютежі переїжджали дорослі тварини. Волонтерка була самотньою і планувала своє житло передати Наталі для облаштування притулку. Але раптово померла. Невдовзі з’явилися родичі, які претендували на нерухомість. А тварин погрожували викинути. Так у Наталі до 30 котів додалося ще 57. Вона забрала їх до власної квартири. Спочатку, каже, сподівалася на диво — що держава зверне на таких, як вона, увагу і виділить бодай якесь приміщення.

За кілька років зоозахисниця продала свою квартиру і придбала будинок за 40 кілометрів від Києва, щоб облаштувати притулок.  

Тепер  «Кицин дім» має дві бази: 80 старших котів, собаки і тварини на карантині живуть у будинку з  Наталею, інші — у квартирі однієї з волонтерок у Києві. У місті малюків і підлітків легше прилаштувати, бо туди простіше приїхати, каже Наталя.

«У нас є плани розширятися. Безпритульних тварин не меншає. В квартирі важко облаштувати побут для великої кількості чотирилапих. А тут є велика земельна ділянка. Хочемо добудуватися і облаштувати більший притулок», — розповідає.   

Навесні і влітку кількість вихованців у притулку зростає — тут рятують життя кошенятам, які опинилися на вулиці. Чиюсь маму-кицьку отруїли. Ще якусь збив автомобіль. А когось просто викидають колишні господарі.

«Люди з якихось незрозумілих причин не хочуть стерилізувати кішок. Свою чомусь шкода, а викинути малят на мороз — ні. І якщо кішка твоя, то чому тоді її кошенята не твої? Це не закінчиться, поки у суспільстві ставлення до тварин не зміниться на краще», — говорить Наталя.

Дорослих котів до притулку намагаються не брати. Поки бракує місця і коштів. Виключення становлять домашні, яких викинули. Безпритульних стерилізують, і повертають у середовище їхнього проживання. Наталя каже, Україні потрібне досконаліше законодовство щодо захисту тварин від жорстокого поводження. З вищими штрафами і кримінальною відповідальністю.

Дорослих прилаштованих котів — одиниці. Навіть півтора- чи дворічній кішці майже неможливо знайти господаря.

«Нещодавно у нас була гарнюща руда киця Злата. Висловуха. На думку лікарів, їй приблизно 3-5 років. І ми отримали лише один дзвінок від охочих їй взяти. Якби це було маля, нам би вже обірвали телефони. Дорослих, навіть породистих, не хочуть. Просять кошенят. Мовляв, їх можна виховати по-своєму, «під себе». Але це неможливо. Кожна кішка від народження має індивідуальний характер».

Прилаштовувати породистих котів Наталя не любить. Каже, серед потенційних власників, які шукають конкретну тварину, важко зустріти справді відповідального: «Дуже складно знайти господаря, який бачить в тварині не іграшку, а друга. З собаками ще важче. Наважитися взяти собаку в квартиру охочих небагато. Навіть у селі рідко у кого в дворі безпородний пес — все частіше вівчарки, ротвейлери, лайки».

Наталю часто питають, кого з усіх тварин у притулку вона любить найбільше. Каже, завжди важко розлучатися з собаками. До котів ти звикаєш більше, ніж вони до тебе. А собаки розуміють з півпогляду. Керівниця притулку нікого не виокремлює, але ті, хто страждав, доки не потрапив до «Кициного дому»  — як, наприклад, кіт Гриша, якому ампутували хвіст, чи інші, хто втратив очі або лапи — викликають особливе співчуття.  

Найкращий спосіб допомогти притулку  — це передати корми. «У січні ми отримали гуманітарну допомогу від «Кормотеху». Намагаємося якнайкраще їх годувати. Даємо «Мяу!» і «4 ЛАПИ». Дорогі раціони не потягнемо. А ці і котики добре їдять, і ціна прийнятна», — каже Наталія Вознюк.

Ще однією статтею постійних витрат є вакцини та препарати проти паразитів.

Кожне кошеня — це витрати. Одне щеплення — 170 гривень. Потрібно зробити двічі. Звичайна піпетка від бліх — 30 гривень. Від глистів — ще 30. Плюс харчування і наповнювач для туалету.

«Ми нарешті домоглися того, аби все більше людей не купували чотирилапого, а брали з притулку. Однак вони виставляють притулкам завищені вимоги. Всі хочуть чистого, здорового, з щепленнями і паспортом. Якщо дорослого, то обов’язково стерилізованого. Не хочуть самі витрачати на це гроші. Ми не відмовляємося, але за кордоном притулки практикують отримувати компенсацію від майбутнього господаря за усі надані послуги. У нас власники, які беруть кота, хіба що дають символічні гроші, бо так прийнято. Часто це одна гривня. Чимало людей помилково вважають, що притулки в Україні фінансуються на державному рівні. Нас ніхто не питає, як ми виживаємо».


Притулок «Кицин дім» у Facebook

Реквізити для допомоги:

Карта Приватбанку 5363 5423 0493 0168
Вознюк Наталія Павлівна

Вы можете оставить комментарий
Все комментарии проходят обязательную модерацию!


Оставить комментарий